Книга складається з коротких історій, у яких авторка повертається до різних періодів свого життя. Вона згадує школу в Криму, студентські роки на Волині, друзів і родичів. Серед тем — українська мова в Криму, культ 9 Травня, життя на півострові після здобуття Україною незалежності, окупація та історія родинного дому.
Під час навчання в Луцьку Зейнідінова вперше побачила, наскільки мало її однолітки знають про кримських татар. Вона почала знайомити друзів зі своєю культурою, а сама відкривала для себе Волинь та українські традиції. Тому в книзі поруч із кримськими спогадами з’являються історії про студентське життя, гуртожиток і нових друзів.
Цими особистими розповідями про Крим Сусанна Зейнідінова плавно занурює читачів у власні дитячі спогади, оповідаючи, як хранителька традицій — бабуся — береже в пам’яті не лише вірування та забобони, а й жаскі епізоди депортації. Балансуючи між історіями про зросійщення Криму й насаджування сорому за власну ідентичність та міфами, якими оповита культура кримських татар, Сусанна творить яскраве полотно життя та традицій, що їх було цинічно вкрадено. Разом з авторкою читачі побувають на справжніх кримськотатарських весіллі й похороні, дізнаються, як готувати сарму та чебуреки, а також якою має бути пінка на каві, аби вважатися на півострові вправною господинею.